Урочище Парня

Назва урочища Парня пов'язана чи то з панським маєтком, який там знаходився, чи з давнім поселенням древлян, які жили там, достеменно невідомо. За назвою можна судити, що тут проживали ремісники, які займались виготовленням ободів, коліс для возів (на той час колеса були дерев'яні). Виробництво ободів вимагало майстерності і знання справи. Тому такі майстерні зустрічались досить рідко, а товар користувався великим попитом. Виготовлений в урочищі товар, продавався на ринку в Урочищі Біла, туди його привозили по протоці, що з'єднувала річку Ігорів з річкою Поплави вздовж південної дюни села Біловіжа.

Деревину деяких порід дерев досить легко гнути. Добре гнеться сира, не просушена, а ще краще розпарена деревина. Для виготовлення масивних гнутих виробів заготовки робили з колод чи дощок, розпиляних або розколених вздовж волокон, оскільки в місцях, де волокна спрямовані навскіс і перерізані пилкою, заготовка при згинанні трісне.

Щоб розпарити великі заготовки для ободів коліс, з дощок виготовляли ящик, до одного з торців якого приєднували трубу від пароутворювача, а протилежний торець закривали кришкою. В ящик закладали заготовки, закривали кришкою і пускали пар. Під дією вологи і температури протягом 2-3 год деревина розм'якшувалася і порівняно легко згиналася. Якщо потрібно було зігнути лише кінець деталі (наприклад, лиж), то її розпарювали в киплячій воді. Свіжозрубану деревину добре розігрівали над жаром або під жаром вогнища. Для цього її закопували тільки у пісок, це ми бачимо на прикладі Парні. Розігрівали деревину швидко, щоб не розтріскалась і не обвуглилась заготовка. З цією ж метою її час від часу змочували у воді. При згинанні один кінець виробу добре закріплювали, а до того, що згинався, прикладали зусилля. Якщо треба було згинати на значній довжині і під великим кутом, то до зовнішньої частини деталі щільно прив'язували металеву штабу товщиною 3 - 4 мм, яка згиналася одночасно з деталлю і не давала можливості зовнішнім шарам деревини на згині відколюватись, тобто запобігала ламанню заготовки. Після згинання виріб разом із штабою закріплювали до повного або часткового висихання.

В урочищі Парня є унікальне явище - ставок, який знаходиться вище рівня води у річці Поплави (десь метрів на шість а то більше), якщо дивитись по рівню води у нинішньому каналі.

Особливість цієї водойми в тому, що вона знаходиться на піщаній породі, з червоно-жовтих кварцових пісків. Ці породи мають велику водопроникливість. Тому під дією сили земного тяжіння та власної  ваги вода мала б просочуватись у землю і пробиватись до річки, як це сталося в урочищі Санталовка. З часом ставок висох би і не наповнився б водою.

Розгадка цього явища закладена в розповіді однієї старої відьми, яка проживала в селі Біловіж. Вона перед самою смертю розповідала, що на цій горі зробила велике прокляття.

Мені залишається розповісти вже після смерті відьми, що то за страшне і повчальне прокляття.

Мала вона двох дочок, красивих дівчат. Закохався в старшу із доньок юнак. Відьма була проти, але з любові до рідної дочки згодилася і не перечила зустрічам закоханих. Та йшли роки, а сватів хлопець не засилав. Спочатку було навчання доньки, а потім пішов вчитись і майбутній 'зять'. Ось і навчання закінчилось, пішла дівчина на роботу, а сватів нема. Тільки одного разу прибігає донька вся сльозах, в розпачі. Вона розповіла матері, що її покинув юнак і ніколи він на ній не одружиться. Розлютилась стара відьма, вийшла опівночі на «жовту» гірку, та голосно проголосила своє прокляття на юнака. Заклинає вона його майбутню дружину на смерть. Прокляття своє робить на чистій воді. «Як вода звідси не піде, так щоб і за нього ніхто не пішов». Прокляття настільки було сильним, що відвернула юнака не тільки від людей, а й від її доньки.

Все життя намалась привернути юнакове серце її донька, та нічого не вийшло. Прокляття діяло довгі роки і скільки ще протримається тільки богові відомо.

І стала вода на горі. І нема спокою вже немолодому чоловікові. Не склалася доля і її дочок. В страшних муках помирає стара відьма. Люди споглядають ставок та на рівень води в ньому. А може, вже сохне і перестане діяти прокляття старої відьми.

Хотілось би розповісти ще одну легенду, пов’язану з урочищем Парня. Коли стоїш поряд із дубами на найвищому місці, перед тобою відкривається широка прадолина, колись повноводної річки Поплави, яка рівною поверхнею тягнеться аж до урочища Ярков.

Фото 47. Схід над Ярковом

 По цих нинішніх полях неслись колись об’єднані води річки Рудка та озера Старець. Дивлячись на ширину річкової долини, сформованої весняними водами, можна судити про могутність цієї річки. В одних місцях утворювались великі вири, в інших - широкі плеса. Один з таких великих вирів був утворений якраз навпроти урочища Парня. Люди прозвали його озером. Не збереглась у людській пам’яті назва озера, та легенду, пов’язану із ним, люди розповідають донині.

Жив на пагорбі пан. Він дуже любив рибалити. А коли дізнався, що в озері поселився сом величезних розмірів, то і зовсім втратив спокій. Риба була настільки великою, що ні гуси, а ні качки не плавали на озері, бо тут же попадали у здоровенну пащу сома, яка озброєна по боках багаточисленними, дуже маленькими, але доволі гострими зубами. До пащі в основному попадали зелені жаби, які були ласощами для сома. Лежачи на дні глибокого озера, він прислухався до квакання жаб, тихо підпливав і, роззявивши пащу, стрімко кидався. Ця слабкість до жаб заставляла сома відвідувати річкові затони. Сом не давав нікому спуску. Він топив пропливаючих собак, телят одноліток і висмикував з рук селянок білизну, яку прали на озері. Селяни розповідали панові, що навіть воли боялись пити воду з озера.

Час від часу сом спливав на поверхню і хвостом нагадував про своє існування. Як під час нересту, так і після нього в тихі жаркі дні можна було спостерігати, як випливши на поверхню і повернувшись на бік, він грівся на сонці. Селяни, спостерігаючи за рибиною, чекали на дощ або переміну погоди. Інколи мутна вода після затяжних дощів, підіймала на поверхню води із глибини сома і примушувала його мігрувати до підводних джерел. Після недовгого літнього дощу сом підходив до тимчасових берегових потоків, чим наганяв великого страху на людей. Особливо неспокійним був під час грому і перед початком грози. В цей час він не міг спокійно лежати на дні озера, а випливав на поверхню і плавав на поверхні, ніби шукав наступну жертву. В нічний час створював стільки шуму ніби всі 'дідьки' з річки зібрались в одному місці. Шум настільки був сильним, що важко було його пов’язати з рибою. Частіше за все він виявляв свою присутність характерними сильними ударами  хвоста об воду, створюючи велику хвилю.

Бісовим конем у міфічних розповідях прозвали місцеві жителі сома. Саме на ньому за звичаєм їздить водяний. У деяких місцевостях заборонялось вживати його у їжу. Спійманого сома не можна було бити поблизу берега, говорити непристойні речі, нешанобливо ставитись до нього. Звісно, це все не відносилось до нашої рибини.

Не знаходив  пан спокою, що тільки не придумував, щоб спіймати рибу. Та сом ніби відчував і не брав панової наживки. Для приманки використовувались курі, гуси, жарені горобці, шпаки, ворони, галки, риба та інша живність, але результату не було. І на сам кінець, всяке м'ясо великих і малих шматків. Припливши до приманки, сом хвостом збивав її і відправлявся геть, ніби сміючись з пана.

Прослухав пан, що сомів ловлять ще на вужів і ящірок, серед яких найкращою є мідянка. Наказав пан спіймати і принести мідянок. Із Києва привіз спеціальні сомові гачкі. В одну із місячний ночей пан відправився на рибалку. Чекати прийшлось недовго. Пан почав тягнути сома на поверхню, до човна, рівномірно без підсікань, не спішно перебираючи волосінь двома руками. Сом достатньо стомившись іде до поверхні спокійно, мабуть, гачок знаходиться у самому шлунку. Підтягнувши до поверхні пан намотав на руку снасть і крикнув напарнику, щоб той бив сома обухом сокири по голові. Чи, може, сом зрозумів про неминучість загибелі, чи дуже замахнувся селянин, але після сильного удару хвостом човен розлетівся на щіпки, а рибалки попадали у воду. Після цього ні пана, ні сома ніхто більше не бачив. Ще довго виходила на берег пані, сподіваючись побачити хоч би мертве тіла свого нареченого. Та озеро не віддавало. Проливши немало сліз, вдова проклинає озеро на висихання і на погибель сома. Пройшло немало століть, перш ніж закляття збулося. Зміліла і майже висохла річка Поплави, засохло озеро.

Фото 48. Меліоративний канал по сухому руслі річки Поплави

Тільки весняна повінь зрідка збирала запаси своєї води і заливала великі луки урочища Поплави від урочища Парня майже до урочища Ярков. Весняна повінь, не змогла врятувати річку, а тим більше висохле озеро. Меліоративна техніка на цьому поставила крапку. Русло річки Поплави перетворили в меліоративну канаву, а дно озера - у поле.

ВОДНИМИ ШЛЯХАМИ

Щаслива людина яка береже в своєму серці річку свого дитинства. Для одних це Дніпро, для других Горинь, а для мене невеликі річки і річечки околиць села Біловіж. Як говорив російський журналіст Василь Песков незначних річок немає.

Перед вами невеликий опис річок і водяних потоків, які протікають на околицях села Біловіж, і тих що майже втратили живильну вологу. Про їхнє існування хіба що нагадують залишки річкових долин в рельєфі та спогади жителів. Весною їхні верхів’я наповнюються водою і по давніх руслах вода стікає в меліоративні канали. 

На  сході Волинського Полісся на берегах тихоплинних річок Тризна і Поплави розкинулось село Біловіж ( описуються річки довжина яких не менше шести кілометрів). На деяких картах можна зустріти назву річки Тризна, Недель, Червона, Біла. Хоча вони  насправді є притоками Тризни. Яка є правою притокою річки Ствига і впадає в неї неподалік села Блажево. Річки Недель і Тризна мають різну назву особливо в межах села Біловіж. Основною назвою вважається назва річки яку вона має в місці впадіння тобто при впадінні у річку Ствига. Річка яка протікає через село Біловіж і впадає у Ствигу носить назву і позначена на картах як Тризна.

Довжина річки Тризни від місця витоку до місця впадіння становить 32км. Площа з якої річка збирає воду вимірюється 82 км2. У площу водозбору включена і площа її приток.

Рис. 16. Гідрографічна сітка району дослідження

 Тризна в далекому минулому була більш повноводною і майже в два рази довшою. Про це свідчить її долина. Червона вода викликана оксидом заліза якого багато в болотяній воді, що живить річку.

Річка Тризна омиває село з півночі і північного сходу направляючи свої води на південь. Води річки розділяють село навпіл несучи свої води по широкій річковій долини. Утворенню таких великих петель послужили великі піщані гори (дюни), які розташовані на півночі і півдні села Біловіж.

Колись петляючи між вербами, вільхами і дубами утворюючі великі вири і ями води прямували на південь. На південному заході села знаходився водяний млин який молов збіжжя не тільки з біловізьких хуторів а й з навколишніх. В глибоких ямах (Чимесова, Василінка, Собача та інших) річки Тризна вимочували льон з якого в подальшому на току жительки села дерев’яними мантачками вичісували  пряжу.

Вздовж русла утворилася велика заплава, яка по весні заливалася водою. Вода після відступу оставляла родючий мул. Заплави ставали добрими сінокосами і місцями заготівлі сінажу. В старицях і останцях коли спадала вода як правило літом виловлювали рибу - невеликих щучок. Вони виросли із ікри яку під час повені відклали дорослі щуки. Під час літнього паводку рибу виловлювали прямо в розорах на огородах біля будинків та на грядках, що були на Поплавах.

Сьогодні річка не така. Нема повені, що заливала огороди, не виноситься родючий мул на сінокоси, не ловлять дітлахи рибу по калюжах. Та врешті зникла і сама заплава під огородами і забудовами. Про давню Тризну нагадують окремі дерева на берегах стариць. По долині прокопано канал який стрімко проносить весняні води у старе русло яке ще збереглось в нижній частині течії річки з північної околиці села за старим млином. Тут води заливають широку заплаву Тризни - Навріччя. Під час копання каналу через село було викопано давній човен який чудово зберігся і татарську гармату. Ці знахідки говорять про судноплавність річки, яка використовувалась як татарами так поліщуками під час походів.

Слід згадати і про інший шлях, який незаслужено забутий. Це шлях між Києвом і Поліськими племенами - древлянами, та купцями з стародавнього торгового шляху яким продавали ремісничі вироби, мисливську здобич, та продукцію рибальства, який у Лаврентіївському літописі названий «великим шляхом з варяг у греки». Торговий путь з північних країн до Чорного моря по системи рік Вісла – Буг – Прип’ять –Дніпро – Чорне море а також Нямунас – Неман – Щара - Ясельда – Прип’ять – Дніпро – Чорне море. (Щарі і Ясельди в той час не було, там в той час все було залито водою). Тому  плаваючи по Прип’яті купці вели торгівлю і в її притоках. Однією з таких приток і була річка Ствига з її притокою Ігорів. Як доказ того, що на Ствизі було судноплавство і велась торгівля остались розповіді жителів села Глинного. Там пам’ятають ще залишки давньої пристані які збереглись на колишній околиці села.

Письменник Мохаммед бен Ісгак з восьмого або початок дев’ятого століття описує слов’янську торгівлю так: « що торкається слов’янських купців, то вони привозять шкіри лисів і бобрів з окраїн Славонії (Слов’янщини) і приходять до Румського (Чорного) моря, і бере з них десятину румський (візантійській) володар. Потім переїздять морем у жидівський город Самкуш (Тмуторокань), опісля вертаються до країни слов'ян. (Як бачимо товар представлений лісовими представниками тому не виключено, що цей товар закуплявся у древлян тобто пражителів села Біловіж). Або вони пливуть з Слов'янського моря по тій ріці, що називається Рікою слов'ян, приходять до Хамліджу хозарів, і бере з них десятину хозарський володар. Потім пливуть Хорісанським (Каспійським) морем, деколи причалюють у Джурджані і там продають усе, що мають. І все те приходить до Раю (Тегерану)». Це відомості з найменше відомої епохи в історії України, з часів перед приходом варягів. Отже, слов'яни, предки українців, мали тоді зорганізовану велику торгівлю, що з глибини країни вела до Чорного моря, Каспію і навіть до Ірану і обіймала цілу мере­жу суходільних і морських шляхів. Ряд авторів, які пояснюють ці назви («Слов'янська ріка», «Слов’янське море») вживають слова мабуть, а може. Така невпевненість у назвах не може чітко встановити правильний шлях по якому древляни вели свою торгівлю. Хоча «Слов'янська ріка» є не, що інше, як сучасний Дніпро, а «Слов’янське море», не що інше як Поліське море. Це море існувало на теренах сучасної Поліської низовини. Про його згадує грецький філософ і мандрівник Геродот. Він піднявся по течії уверх по Дніпру до гирла нинішньої Прип'яті і записав у своєму щоденнику, що далі розкинусь суцільне безкрає море.

В місці де Тризна повертала на північ в неї впадала ліва її притока Недель. Вона брала свій початок у болоті за Ігоровим Бродом неподалік Олевська в якому губиться її витік. Чітко русло простежується починаючи від броду і до впадіння річки в прочищений канал. Канал проходить по дну давніх Соминого і Хомичового озер. В озерах водилось багато риби і пушних звірів - соми, язі, щуки, лини, ондатрі, бобри, видри. Прибережна частина була покрита плавунами, які гойдалися мов живі наливаючись водою. Місцями проглядались вікна чистої води в якій водилась сила силенна в’юнів. Ловили їх прокладаючи великі жердини по гойдаючому сплетінню трав і очерету. Під час великої води (повеней і паводків) плавуни виносило в Тризну створюючи загати. Для відводу води було прокопано канаву Недель. Води озер, нині урочище Козацьке, по канаві Недель протікали через урочище Граньє, Дуков у річку Ствига. Він поєднав шлях із р. Ствига до Хомічівського, а потім і до Соминого озера. З них по річці Поплави, а потім по Річечці можна попасти до повноводної і судноплавної Уборті. В Білорусії річка змінює назву на Убарць і біля міста Пєтрикав впадає у р. Прип’ять.

 Річки були судноплавні і в межах своїх басейнів не мали вододілів, що давало змогу вільно плавати з одного русла в інше.

За кілька кілометрів на схід від села знаходилось величезне озеро Старець. В це озеро і впадала річка Річечка яка брала свій початок  неподалік села Собечин (нині Комсомольське). Витікаючи з цього озера вже під назвою Поплави. В неї впадає на поблизу Старця в урочищі Переді річка Рудка.

Фото 69 . Річка Рудка в урочищі Кабанчиха

З часом озеро поступово заросло утворивши потужний шар торфу перетворившись у болото. Товщина торфу місцями досягає більше двох метрів. Нині це болото носить назву Старець. Болото має недобру славу з давніх часів  і по сьогоднішній день.

Річка Річечка протіє між корінням великих дубів, вільх, беріз, сосен і кущів верб губилась у верболозах болота Старець. Тільки у повноводні весни її води могли пробитись через болото і вилитись на простори Переєдів і Поплавів. Весною по цих водах на нерест мігрувала риба. В літку на застійних водах впродовж русла річечки ловили молодих щущок руками, в’юнів викопували з мулу. З підмитих берегів виглядали чудернацькі корені дерев, які нагадували химерні істоти. Ми довго їх розглядали вгадуючи на кого вони подібні.

Фото 71 . Річка Річечка в урочищі Лозици

 На воді та заплавах річок і боліт панувало царство водоплавних птахів. Птахи які гніздились впродовж віків на побережжі озера Старець (чирки, бугаї, крякви, лисухи) і надалі продовжували гніздитись на болоті Посеч, Чимесова Нівка, інколи далеко від чистої води, що зовсім їм не властиве.

Вододілів між окремими річковими басейнами майже немає. Так вода із болота Старець тече у річку Горна, а потім у р. Млинок, що є притокою річки Уборть, через Урочище Посеч у річку Поплави. Тому під час великих повеней і паводків можна було потрапити з басейну одної річки в басейн іншої по так званих Волоках. Волоки понижені ділянки які весною і під час паводків заливаються водою. Протяжність деяких становить кілька кілометрів.

До цих місць плавали кораблі які збирали подать з древлян. Кораблі були завантажені медом і воском, пушиною, смолою і дьогтем, рибою, м’ясом, бондарськими виробами, полотном, металом який плавили у печах і зброєю та іншим скарбом древлян.

 В урочищі Бондарі на денну поверхню виходять кристалічні поріди, води річки Недель перекачуючись через камені утворюють пороги, в урочищі Іванів Кут весною і в паводок річка створює невеликий водоспад. Підмиті пухкі породи обвалюються і водоспад з кожним роком все ближче наближається до Ігорового Броду. Тільки поселення бобрів зберігаючи воду в болоті, зберегли цю історичну пам’ятку. Завдяки їхнім загатам збереглись і Ігорів Брід на річці Недель і брід Тризна на річці Тризна.